Слово «хижацький» ховає три різні загрози. Кожну розпізнають по-своєму.
Журнал, який бере плату за публікацію, але не забезпечує справжнього рецензування, редагування й контролю якості, водночас видаючи себе за легітимний. Він ставить власну вигоду вище за інтереси науки, вводить в оману, відходить від кращих редакційних практик і агресивно та невибірково шукає авторів.
Таке консенсусне визначення сформулювали Grudniewicz зі співавторами (Nature, 2019). Проблема трапляється в усіх галузях науки. Дедалі частіше говорять не про чіткий поділ на «добрі» й «погані» журнали, а про спектр сумнівних практик.
Сервери препринтів, як-от arXiv чи bioRxiv, відкрито кажуть, що стаття ще не пройшла рецензування. Це чесний статус. Хижак робить протилежне: створює враження, що рецензування було.
Існує легально й навіть може індексуватися, але свідомо ігнорує публікаційну етику заради заробітку. Видає десятки випусків на рік.
Ознака: рецензування формальне або відсутнє. Бази даних перевіряють журнали роками, тож шахраї встигають заробити.
Викрадений журнал. Копіює назву, сайт, ISSN і редколегію справжнього журналу та збирає плату за статті, які ніколи не вийдуть.
Захист: заходьте в журнал лише через сайт видавця чи базу даних, ніколи за посиланням із листа.
Не має реальної редакції та індексації. Часто працює на безкоштовній платформі OJS.
Ознака: нелогічний URL, ледь помітні зміни в назві або логотипі відомого журналу.
Жоден сигнал окремо не є вироком. Кілька разом варто сприймати серйозно. Відкрийте потрібну групу.
З чотирьох моделей публікації лише одна повністю пропускає рецензування.
Публікація безкоштовна, доступ платний.
Публікація платна, доступ безкоштовний.
Автор сам обирає модель поширення.
Крок пропущено. Платна публікація незалежно від якості.
Чесні журнали відкритого доступу беруть плату за публікацію (APC), а підписні фінансуються читачами та установами. Тривожить інше: немає рецензування, а розмір оплати з'являється лише після того, як статтю вже прийнято. Законний журнал вказує APC на сайті заздалегідь.
Перевірте, чи не пов'язаний журнал або видавець із підсанкційними російськими установами, навіть опосередковано: через міжнародного видавця чи офшорну структуру. Задокументований випадок: Springer Nature продовжує видавати такі журнали через посередників.
Окремо перевірте, що вашу інституційну приналежність у публікації вказано коректно й українську установу не переплутано з російською.
Втрачає гроші й час, а статтю часто неможливо відкликати: видавець вважає її вже опублікованою, а надійний журнал може відмовитись її розглядати, бо повторна подача вважається самоплагіатом. Така публікація може зашкодити в конкурсі на посаду, атестації чи грантовій заявці. Ім'я дослідника іноді додають до редколегії без його згоди. Найвразливіші молоді науковці: на них тисне вимога публікуватися й бракує досвіду.
Потрапляння в «чорний список» не остаточний вирок, а наявність у базі не є стовідсотковим доказом якості: підозрілі журнали траплялися навіть у великих індексах. Водночас нові чесні журнали можуть роками чекати на індексацію. Тому поєднуйте кілька перевірок і завжди перевіряйте самі списки так само прискіпливо, як журнали (принцип COPE).
Жоден показник не остаточний, тому проходьте кроки разом. Якщо на якомусь кроці виникли сумніви, зупиніться й не подавайте рукопис, доки не з'ясуєте.
Для відкритого доступу це DOAJ, для медицини NLM Catalog. Звірте, чи є журнал у передплатних базах бібліотеки. Наявність у PubMed ще не означає індексацію в MEDLINE, дивіться статус саме в NLM Catalog.
Перевірте ISSN на порталі ISSN: назва й видавець мають збігатися з сайтом. Якщо підозрюєте клон, скористайтеся перевіркою викрадених журналів від Retraction Watch.
Пошук у Crossref покаже, чи справді існують статті журналу з робочими DOI. Сам по собі DOI не свідчить про якість журналу, це лише перевірка того, що статті реальні.
Якщо журнал чи видавець називає себе членом COPE, OASPA або STM, підтвердьте це на сайтах самих організацій. Видавці мають відповідати критеріям якості, щоб стати членами.
Знайдіть назву видавця та імена членів ради. Перевірте двох-трьох через їхні інституційні профілі, ORCID або Google Scholar. Якщо сумніви лишаються, напишіть одному-двом редакторам і запитайте про досвід роботи з журналом. У якісних журналах відповідають швидко й професійно.
Журнал має чітко пояснювати процес рецензування, розмір оплати, авторські права, ліцензії, політику щодо плагіату, виправлень і відкликань. Перегляньте попередні випуски: статті мають бути професійно відредаговані й відповідати тематиці. Терміни рецензування порівняйте з відгуками авторів, а політику рецензування шукайте в базі Transpose.
Чи знають журнал ваші колеги? Чи хтось із них рецензував для нього? Чи отримують вони такі самі запрошення? Наприкінці пройдіть Think. Check. Submit., а історію виправлень і відкликань журналу перегляньте в базі Retraction Watch.
Перевірка журналу не виявить практик, які трапляються навіть у легітимних виданнях. Ось що ще варто знати.
Фабрики виготовляють підроблені чи сфабриковані статті й продають місця в списку авторів. Такі роботи можуть потрапити й у легітимні журнали, зокрема через підкуплених гостьових редакторів чи нечесних рецензентів. Тож журнал може бути справжнім, а стаття в ньому ні.
Правило: якщо пропонують співавторство в роботі, якої ви не виконували, або просять заплатити за місце серед авторів, відмовляйтеся. У 2023 році COPE і STM запустили проти цього ініціативу United2Act.
Групи авторів, редакторів чи журналів систематично цитують одне одного або змушують додавати зайві посилання, щоб роздути показники. Метрики стають важливішими за науковий внесок.
Сигнал: рецензент чи редактор просить додати посилання на його власні статті або на дивно вузький перелік робіт без наукового обґрунтування.
До реальних журналів подають рукописи, дані й навіть рецензії, згенеровані штучним інтелектом. Часто це робота тих самих паперових фабрик, і масштаби великі.
Ознаки: дивно загальні чи повторювані фрази, цитати, що не підтверджують твердження, розмиті шаблонні рецензії замість конкретних зауважень до рукопису.
Їх організовують заради прибутку: рецензування тез немає, виступити може будь-хто, хто сплатив внесок. Важливо й для студентів та молодих науковців, які надсилають тези.
Видавець може розмістити вашу статтю онлайн без дозволу й не гарантує її видалення. Швидкі дії допомагають, але процес може бути довгим.
Розкажіть науковому керівнику, співавторам і бібліотеці, а за потреби юристу університету. Співавтори не повинні дізнатися від видавця. Ваш досвід також убереже колег від такої помилки.
За відкликання статті плата не стягується. Не сплачуйте нічого видавцеві й не підписуйте жодних угод.
Листи, скриншоти, рахунки. Якщо згодом подасте схожу статтю до надійного журналу, чесно розкажіть редакторам, що сталося.
Спершу повідомте свою мережу підтримки в закладі. Потім ввічливо, але твердо напишіть видавцю, що відкликаєте статтю й забороняєте її публікувати. Звинувачувати журнал у шахрайстві не потрібно. За відкликання не повинні брати гроші, а вам не слід нічого сплачувати.
Якщо видавець не реагує, зверніться до бібліотеки чи юристів закладу, щоб визначити наступні кроки.
Разом із юристами чітко сформулюйте вимогу: відкликати статтю й видалити її з сайту журналу. Готуйтеся до того, що це забере багато часу й що опублікувати цю роботу деінде, можливо, не вдасться.
Якщо ви оплатили публікацію й підписали угоду про авторські права, варіантів небагато. Можна спробувати відкликати статтю або залишити її й вирішити, чи вносити в резюме, позначивши, що ретельного рецензування вона не проходила. Подати цю саму статтю як нову до іншого журналу не можна: це самоплагіат.
Повідомте свою мережу підтримки. Якщо оригінальну статтю опубліковано із застереженням авторських прав чи обмежувальною ліцензією (наприклад, CC BY-NC), зверніться до оригінального видавця, щоб разом з'ясувати, як прибрати копію з інтернету.
Якщо ж стаття вийшла за відкритою ліцензією, як CC BY, її можна використовувати повторно за умови посилання на оригінал і авторів. Тоді вимагайте від нового видавця додати цитування. Якщо він відмовляє, зверніться до бібліотеки чи юристів закладу.
Повідомте свою мережу підтримки. Ввічливо, але рішуче вимагайте від видавця прибрати ваше ім'я та інші ідентифікаційні дані з сайту. Якщо видавець відмовляється, зверніться до юристів закладу.
Якщо хижацький видавець не виклав статтю онлайн, її можна подати до надійного журналу. Будьте відкриті з редакторами: поясніть, що сталося, і за потреби покажіть листування. Пам'ятайте, що видавець може розмістити вашу статтю в мережі через довгий час після останнього контакту.
Якщо статтю вже опубліковано, надійний журнал її, імовірно, не розглядатиме, але спробувати варто. Порадьтеся з бібліотекарем, розгляньте публікацію як препринт із відкритим рецензуванням.
Щоб допомогти іншим, залиште відгук про досвід на SciRev і розкажіть колегам.
Архів потенційно хижацьких видавців і журналів. Використовуйте як орієнтир, а не як вирок.
beallslist.netПеревірка українського видання. Категорія «Б» тепер присвоюється на 3 роки, тому перелік регулярно змінюється.
nfv.ukrintei.ua
